Півстолітній ювілей «карпатівського» тріумфу

17.08.2019 08:12

Сьогодні, в суботу, 17-го серпня, виповнюється 50 років із моменту, коли футболісти львівських «Карпат» вибороли Кубок СРСР.

У фінальному поєдинку на Центральному стадіоні в Москві львів'яни з рахунком 2:1 здолали вищоліговий СКА з Ростова-на-Дону, який підпорядковувався Міністерству оборони і, відповідно, мав у своєму складі призовників з усієї країни. «Карпатівці» пропустили першими, але після перерви зібралися і, проявивши справжній галицький характер, двічі розписалися у воротах ростовців. Вирішальні м'ячі забили Геннадій Лихачов (на 60-ій хвилині матчу) і Володимир Булгаков (на 66-ій).

Ростовські вболівальники взяли на гру полотно з написом «СКА без Кубка – как Дон без воды». Тож Дон цього разу залишився сухим, бо ж галичани позбавили їх головного призу.

Підтримати українців у Москву приїхали тисячі шанувальників футболу, які привезли транспаранти з гаслами «Кубок – Львову», «Тільки за «Карпати». Найбільшим було полотно розміром 3х4 метри із зображенням лева, який тримає трофей. У мить, коли їхні улюбленці поступалися, львів'яни на трибунах гучно затягнули пісню «Всюди буйно квітне черемшина», від чого, зі слів очевидців, аж вождь пролетаріату в Мавзолеї прокинувся з вічного сну.

«Після першого тайму ми програємо, рвемося в бій і швидше, ніж ростовці, залишаємо роздягальню, – згадував учасник матчу Володимир Данилюк. – Присідаю на бордюр і раптом чую: «Эй, деревня, выходи на второй тайм...». Ця неповага розлютила нас, і врешті-решт вони за це поплатилися».

Кольори «Карпат» тоді захищали здебільшого місцеві: Ігор Кульчицький (капітан команди, котрий 13-го серпня відзначив своє 78-річчя) – зі Львова, Ростислав Поточняк – із Винник, Володимир Данилюк – зі Стрия, Левко Броварський – із Дрогобича. Тренував футболістів угорець Ернест Юст, який працював у команді від часу її створення – 1963-го року, а начальником команди був Карльо Мікльош.

Окрім уже згаданих дійових осіб, тріумф у фіналі Кубку СРСР кували Віктор Турпак, Іван Герег, Петро Данильчук, Валерій Сиров, Янош Габовда. Імена представників тогочасних «Карпат» золотими літерами викарбувані у книзі життя головного футбольного клубу Львова.

Перемога львівського колективу в 28-му розіграші Кубка СРСР – унікальне і сенсаційне досягнення, адже вперше цей почесний трофей завоювала команда не з вищого футбольного ешелону.

На попередніх кубкових етапах хлопці зі Львова вибили зі змагань дві команди першої групи класу А, як тоді називали Вищу лігу, – єреванський «Арарат» й одеський «Чорноморець». У півфіналі на рідному стадіоні «Дружба» (тепер «Україна») на очах 50 тисяч уболівальників «зелено-білі» переграли «Суднобудівник» із Миколаєва – 2:0, а перед цим у чвертьфіналі обіграли «Труд» із Воронежа. Похід за кришталевим кубком розпочався з дуелі з «Азовцем» (Жданов, теперішній Маріуполь) – 0:0 і перемога 2:1 після перегравання.

У розмові з інформаційним центром Федерації футболу Львівської області легендарний «карпатівський» капітан Ігор Кульчицький зазначив: «У 1968-му році «Карпати» були згуртованою, народною, національною командою, де один за всіх і всі за одного. Всі свої хлопці, окрім двох: Валерій Сиров – сибіряк, Геннадій Лихачов зі Саратова. Але ми їх так налаштували, що вони теж стали своїми. В нас був свій стиль, свій почерк, за що нас поважали навіть москвичі.

На кожній грі у Львові на стадіоні «Дружба» (теперішня «Україна») нас підтримували 50-60 тисяч уболівальників, які кричали: «Бий москалів!», коли ми грали проти російських команд. І ми били, забиваючи їм по 3-4 м’ячі. Тоді над стадіоном витав «карпатівський» дух, аж до Оперного театру було чутно, як грали «Карпати», не те що зараз, що я іноді навіть забуваю, грають вони сьогодні, чи ні.

Нам совість не дозволяла зупинятися за такої шаленої підтримки. Ми билися заради вболівальників, розпочинали зі стартової хвилини і не зупинялися аж до фінального свистка. Ми готові були вмерти за той м’яч, у нас очі горіли від самовіддачі і бажання перемогти.

В серпні 1969-го на московський 100-тисячний стадіон, який тепер має назву «Лужники», прибули, аби підтримати «карпатівців» у фіналі Кубку 30 тисяч галичан. Але в нас іще не було досвіду виступів на такому рівні, тому в першому таймі ми розгубилися і пропустили гол від ростовського СКА, який грав у Вищій лізі СРСР. Ростовці називали нас тоді «дєрєвня», але вони ще не знали, що таке Львів.

У перерві фінального матчу тренер «Карпат» Ернест Юст – інтелігентний, вихований, культурний, спокійний, розумний професіонал, який ніколи не кричав на футболістів, заспокоїв хлопців у роздягальні, сказав, що вірить у нас, переконав, що ми нічим не гірші за ростовців. Це додало нам упевненості.

Ми були так налаштовані, що могли обіграти будь-кого. У другому таймі Геннадій Лихачов і Володимир Булгаков забили – і «Карпати» виграли кришталевий Кубок СРСР, ставши єдиною командою не з Вищої ліги, якій удавалося це зробити».