Футбольна журналістика: в бій ідуть дівчата!

06.06.2020 11:44

Кажуть, що футбол – суто чоловіча справа. Однак ці талановиті красуні спростовують такий стереотип.

Сьогодні, в день свого професійного свята, журналістки львівського футболу зізналися, як їм працюється в компанії чоловіків, і згадали веселі ситуації, в які вони потрапляли, висвітлюючи життя футболістів.

Ведуча та журналістка інформаційно-аналітичної телепрограми «Реальний футбол», що виходить під егідою Львівської Асоціації футболу, авторка телевізійного спортивного проекту «Правда. Спорт» на телеканалі НТА Софія КОЗАРЕНКО журналістський фах обрала випадково, адже спершу вступала на економічні факультети.

«Загалом я подавала документи в 5 університетів (лише два з них були гуманітарного спрямування) у Львові, Чернівцях, Тернополі і все-таки опинилася в місті Лева. Прийняла це рішення буквально в останній момент, – розповідає Софія. – Бути в компанії хлопців із «Реального футболу» я звикла (сміється – ред.). Впродовж свого «журналістського життя» мені доводилося працювати в чоловічому колективі. Перша робота на каналі ТРК «Львів» у програмі «Спортпанорама». Мене туди запросив Василь Старецький. На той момент він був моїм викладачем, який скерував мене на практику, фактично привів у журналістику. Так ми подружилися, стали колегами».
Зі слів Софії, її колеги-хлопці в «Реальному футболі» – неординарні особистості, готові прийти на допомогу: «Василь Старецький – надзвичайно цікава й оптимістична людина, в будь-якій ситуації знаходить слова підтримки, на нього завжди можна покластися. Коли ми ведемо ефіри, підхоплюємо один одного, доповнюємо, і мені завжди спокійно, адже я знаю, що Василь не підведе.

З Василем Турківим я познайомилася на ТРК «Львів», приблизно в 2015-му році. Це людина, яка вчила мене писати. Василь найдовше вичитував тексти, допомагав, правив. Він завжди намагався обґрунтувати і пояснити помилки, не просто критикувати заради критики, а справді допомагати. Дуже цінні його поради. Коли він мені казав, що я писала добре, нічого не правив – я була дуже щаслива. Це людина, яка дуже любить читати. Пам’ятаю, в час між роботою і сюжетами ми могли вийти на вулицю, випити кави й довго розмовляти про книжки. Василь це дуже любить.
З Богданом Тимовчаком я також познайомилася на ТРК «Львів». Він тоді працював у Києві, а найбільше запам’ятався мені тим, що дуже життєрадісний, любить пожартувати. Оптимістична та відкрита людина.

З Тарасом Радюкіним я працюю не перший рік. Ми стали колегами ще на телеканалі НТА. Обоє були ведучими і писали матеріал для спортивних новин. Тарас любить жартувати, дуже балакучий, по-доброму балакучий. Завжди вміє підхопити тему, допомогти і порадити. Ярема Чуйко – суперемоційна й добра людина, щирий, товариський, нелукавий, любить пригоди. Пощастило нам у колективі з життєрадісними людьми».

Під час роботи в «Реальному футболі» Софії найбільше запам’яталася зйомка в Пісочній. «Там на футбольному полі розминалися дві команди, а поблизу бігали кури, – згадує дівчина. – Я ще пожартувала в сюжеті, що це третя команда, яка готується до виходу на поле. Дуже атмосферно було! Люди жартували, веселилися, чекали футболу. Я люблю футбол за його атмосферу. Ми часто з колегами збираємося в кав’ярні, розмовляємо, жартуємо. Це завжди приємно».

Окрім Софії Козаренко, чоловічу команду «Реального футболу» робить яскравішою Юлія ГУТНИК, яка також є однією зі солісток музичної групи «Mirami».
«Ще з дитинства я розуміла, що моє життя буде однозначно пов’язане з музикою, оскільки саме до цього ще змалечку проявляла інтерес. А цікавість і, вже сміливо можу сказати, любов до футболу з’явилася в моєму житті не так давно. Зараз мій тато жартома говорить: «Юлю, ти була моєю єдиною компанією в нашій сім’ї для спільних переглядів футбольних матчів по телевізору».

Юля розповіла, що коли їй запропонували роботу в проекті «Реальний футбол», вона жодної миті не вагалася: «Загалом я людина, яка любить ставити перед собою нові цілі й досягати їх. Ця робота для мене стала своєрідним міні-викликом. Зважаючи на те, що працюю я в «Реальному футболі» вже більше року, можу сказати, що це рішення було правильним у моєму житті».

Найцікавішим моментом для неї є те, що їй доводиться повноцінно працювати в чоловічому колективі. «Якщо в попередніх сферах, де я працювала, були винятково жіночі колективи, щось дуже ніжне й романтичне, то тут довелося звикати до хлопців, до їхніх жартів. Робота в нас проходить у надзвичайно позитивному форматі, навіть на серйозних нарадах та плануваннях панує позитивна і дружелюбна атмосфера», – каже Юля.
З її слів, увесь колектив «Реального футболу» – це люди, які не просто розуміються у футболі, а живуть ним. Юлія Гутник працює в творчому тандемі з Василем Турківим.

«Василь із тих людей, хто дихає футболом. Він – дуже хороша людина і крутий професіонал своєї справи. Сміливо можу сказати, що саме від нього я найбільше вчуся в нашому колективі. Я вважаю, що ми класний тандем, гарно доповнюємо в поглядах один одного. Мені комфортно працювати з Василем, з яким ми стали справжніми друзями. Я будь-коли можу звернутися до нього за порадою щодо будь-чого, зокрема сценарію чи монтажу», – розповідає дівчина.

Юля вже настільки влилася в життя обласного футболу, що сміливо бере на себе ініціативу поїхати на матчі, аби не лише допомогти колегам у підготовці відеосюжетів, а й підтримати команди, підбадьорити їх жартами. «В мене вже з’явилося багато друзів із футбольних команд Львівщини. Не називатиму своїх фаворитів, але вони вже є. Після приходу в «Реальний футбол» у моєму житті відбулося чимало змін. Якщо колись, маючи вільний час, я надавала перевагу зустрічі з подругами, розмовам про щось жіноче (сукні, косметику тощо), то тепер проводжу його за чашкою кави й обговоренням різних футбольних моментів», – зазначила Юлія.

Вона не може сказати, що їй більше до вподоби – музика чи журналістика: «Однозначно, і те, й інше доповнюють мене як особистість. Кажуть, людина може бути професіоналом тільки тоді, коли зосереджує увагу на одній сфері діяльності. Однак я заперечую цей факт, бо на власному досвіді можу довести, що можливо поєднувати декілька сфер. Головне, щоби те, що робиш, було для тебе справді близьким, щоби ти кайфував від процесу роботи. Тому я залишаю обидві сфери діяльності в житті і сподіваюся, що вони і надалі робитимуть мене щасливою».
Її пам’ятають як Олюшу, яка в «Реальному футболі» пильно стежила за життям футболістів в Instagram. Сьогодні Ольга ДУДНИК реалізовує себе як жіночий love-коуч, спеціалізується на чоловічій психології і ділиться своїми знаннями з дівчатами. Але вона й досі з приємністю згадує, як працювала у футбольній сфері.

«Зараз у мене приватна практика, – розповідає Оля. – Як психолог, можу сказати, що журналіст – це людина творча, креативна, готова до непередбачуваних ситуацій, «гнучка». Людина, що може адаптуватися до будь-яких умов. Під час роботи в «Реальному футболі» я отримала багато позитивних емоцій, мені дуже подобалося творити. Навички спілкування, які я отримала, працюючи журналісткою, використовую в особистому блозі. Вміння спілкуватися з людьми, з публікою мені дала саме робота в журналістиці. Це надзвичайно цінний досвід! Коли згадую про «Реальний футбол», розумію, що сумую за цим проектом».

Під час проходження практики на ТРК «Львів» журналістка Алла ВАСЬКОВСЬКА розпочала працювати в спортивних програмах і вже впродовж чотирьох років не зраджує цій сфері. Сьогодні вона творить на телеканалі «Правда ТУТ».
«Я завжди цікавилася спортом. Коли потрапила в спортивну редакцію, зрозуміла, що це справді моє, – згадує Алла. – Футбол для мене – основа всіх основ, адже він є одним із найпопулярніших видів спорту. Мені значно цікавіший районний чи обласний футбол, де немає великих грошей, де більше грають за реальні перемоги, за певні цінності, де йде запекла боротьба. Там він реально справжній».

Не обходиться в журналістській роботі й без кумедних моментів. «Одного разу, пам’ятаю, я брала інтерв’ю в якогось футболіста обласної команди. Я підійшла до нього, записала розмову, а тоді попросила представитися (бо не завжди всіх обласних спортсменів знаєш в обличчя). А він ошелешено подивився на мене і сказав: «А ви що, мене не знаєте?..». Я стою і думаю: «А ти що, Кріштіану Роналду, щоб я тебе знала?!», – з посмішкою розповідає Алла.
Наприкінці 2018-го року в прем’єрлігового «Фенікса-Стефано» з Підмонастиря з’явилася дівчина – прес-аташе Марія ЗАБЛОЦЬКА, яка прийшла в команду завдяки її капітану Ростиславу Михальчуку.

«Фенікси» шукали людину, яка би вела їхні сторінки в соціальних мережах та висвітлювала події командного життя. Оскільки я філолог за освітою, а зараз працюю в піар-компанії, подумала, що це хороша можливість вдосконалюватися і працювати в правильному напрямку. Всі думають, що футбол – тема зовсім не жіноча. Але я завжди стараюся доводити, що ми теж можемо розуміти всі футбольні правила та деталі», – каже Марічка.
І додає: «Я єдина дівчина в команді. Це дуже почесно! Не лише дівчата люблять увагу, але й хлопці, коли хтось їх підтримує, надихає і не дає впасти в нелегкі моменти. Зараз ми працюємо над об’єднанням двох команд – «Фенікса» і «Демні». Фізично воно відбулося, але намагаємося згуртувати хлопців, зробити цілісний колектив. Кожен із них цікавий, з ними завжди є про що поговорити».

Зі слів Марічки, найважчим у роботі прес-аташе є мерзнути на футбольному полі. «Зараз я все частіше відвідую матчі, які часто відбуваються за не дуже сприятливих погодних умов. Коли бачиш гру на власні очі, писати про поєдинок значно легше, аніж тоді, коли тобі надають інформацію футболісти. Щоправда, складно потрапити на всі ігри», – ділиться нюансами творчої роботи дівчина.
Звісно, футболісти бережуть єдину дівчину в команді. «Приїхавши одного разу з хлопцями на тренування, я бігала і все фотографувала. Мене хлопці попередили, аби була обережною, бо може дістатися м’ячем, – згадує Марія. – Я стояла за воротами, бачила, що м’яч не летить у мене, але голкіпер випадково відбив кулястого прямісінько мені в обличчя. Звісно, хлопці одразу зупинили гру, побігли всі до мене. Я стою, руками обличчя закрила, бо від удару почала плакати. Всі на мене дивляться, кажуть, щоби відкрила лице, а я кажу: «Йдіть звідси, будь ласка, я сама розберусь!». Ніс, звичайно, потім трохи болів, але синця, на щастя, не було».

Вона запевняє, що їй пощастило з командою: «Ми святкуємо перемоги, проводимо разом час. Хлопці завжди дбають, щоби мені було комфортно в їхньому середовищі. Всі ми добре спілкуємося, дружимо. Мені часто кажуть, що я дуже серйозна на футбольному полі. Хоча це зовсім не так! Просто завжди зосереджена на грі, мені цікаво побачити всі моменти. Я вірна своїй команді, для мене є тільки «Демня-Фенікс»!».
Студентка Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Марія ЗАКАЛЮЖНА вже два роки висвітлює життя ФК «Корміл» із Давидова, що грає в Першій лізі Львівщини.

«В давидівському футболі я вже близько 10-ти років. Починала ходити на ігри з татом, а згодом і сама відвідувала чи не всі матчі, – розповідає Марічка. – Створила у Facebook сторінку футбольної команди з Давидова. А коли заснували «Корміл», мені запропонували стати їхнім прес-аташе. Я погодилася, адже люблю таку роботу. Звісно, моментами буває важко, особливо, коли щось просиш, а тебе не хочуть слухати. Але загалом усі дуже добре до мене ставляться, йдуть на контакт, допомагають, коли щось потрібно».

У футболі всіляке трапляється. Марія згадує: «Ми в січні знімали відеопривітання з Днем народження для президента нашого клубу. Спершу всі були надзвичайно скромними, соромилися, а ближче до завершення зйомки вже не хотіли відходити від камери. Президенту сподобалося відео, сказав, що не очікував такого від команди. А ще одного разу в нас була товариська гра. Перед матчем я так до наших хлопців кричала, налаштовувала їх, що аж шокувала цим арбітра. Він тоді звернувся до мене: «Маріє, ти така маленька, а так голосно кричиш!».

Інеса КОРЧАК і Василина ЧІХ, спеціально для Львівської Асоціації футболу.