Артур ТЕМІРОВ: «До остаточної перемоги над ворогом нам не можна розслаблятися»

21.06.2022 13:26

У розмові з інформаційним центром Львівської асоціації футболу Артур Теміров, який захищав кольори аматорської футбольної збірної Львівської області, підмонастирського «Фенікса» й інших клубів Львівщини, розповів, як сприймає війну в Україні, допомагає українським військовим, сумує за рідним Кримом і де планує продовжити свою ігрову кар'єру.

– Артуре, ніч із 23-го на 24-те лютого українці запам'ятають надовго. Як Ти сприйняв нахабне вторгнення росії в Україну?
– Цю ніч як зараз пам'ятаю. Телефонний дзвінок приблизно о 4-ій годині ранку від подружки з Києва. То навіть тяжко назвати шоком. Збирали валізи, а навіщо, для чого – розуміння не було зовсім.

Я особисто важко це сприйняв, мене в прямому сенсі нудило пів дня, це складно передати словами. Весь час у телефоні, новини, дзвінки – жах. Розуміння того, що я 7 років тому виїхав із Криму, щось тут нажив, побудував дім, сім'ю – і це просто руйнуєтся. В підсумку ми нікуди не стали мчати, виїзджати – як показав час, прийняли правильне рішення.

– «Якщо у вас тихо, не забувайте, що на сході та півдні триває війна» – допис із цими словами можна знайти на Твоїй Facebook-сторінці. Живучи у Львові, де відносно спокійно, Ти волонтериш, допомагаєш нашим воїнам і, зокрема, медикам.
– Це лозунг, з яким особисто я живу. Сьогодні кожен сам несе відповідальність за себе, за свої дії. Розпочалося все з роботи на блокпостах (посміхається – ред.). Я набивав мішки піском, робив коктейлі Молотова. У 103-ій бригаді служить мій друг. Коли у перший день повномасштабної війни їх на Сході у прямому сенсі обстрілювали артснарядами, ми почали діяти. Разом з його дружиною Мартою розпочали збір.
 
Я вирішив узяти машину на передову. З часом до нас долучилося багато охочих. Ми зібрали чимало коштів на придбання авто, рації, тепловізора й інших цікавинок. Це був тиждень стресу. Коли занурюєшся в цю систему, то розумієш, як все виглядає зсередини. Класно читати гарні новини в соціальних мережах, але це – важка робота. Куди простіше збирати кошти, аніж щось шукати й купувати. Все доїхало до хлопців і досі їх тішить.

Я думав: ну все, допоміг, зробив файну справу. А виявилося, що я знайшов своє натхнення – радію, як мала дитина, від допомоги, яку можу надати хлопцям та дівчатам на передовій. Це як наркотик: не може бути так, що раз допоміг і все.
– Українців і весь цивілізований світ шокують звірства, які чинять рашисти в Україні. На Твою думку, яка мета нашого північного сусіда в цій війні?
– На мою думку, жодної мети в них немає, як і не було на початку. Вони просто знищують українську націю... Те, як наші воїни стоять на захисті України, – не вкладається в голові. Це найвищий рівень мужності та героїзму. Приємно, що люди об'єдналися й допомогають військовим – сьогодні це мета кожного з нас.

Боляче, плакати хочеться, коли бачиш, як швидко люди на Заході звикають до незручних ситуацій в Україні, як забувають про війну. Життя йде, вже не так часто лунають сирени про повітряну тривогу, можемо спокійно вийти випити кави. Але потрібно пам'ятати, що за спокій маємо дякувати не лише Богу, а й нашим захисникам. Не маємо права розслаблятися, поки не здобудемо остаточної перемоги над ворогом. 
 
– Темні справи кремля щодо України відкрито розпочалися навесні 2014-го року з підступної окупації Твого рідного Криму. Чи сумуєш за Кримом? Як реагують кримці, кримські татари на те, що зараз відбувається в Україні?
– Як би я сильно не любив Львів, Крим – це мій рідний край. Чи сумую я? Так. Іноді накриває (сумно посміхається – ред.). У Криму люди, які не втратили розуму, дуже переживають за нас. 

– На Твою думку, коли і як можна повернути Крим Україні?
– Я час від часу ставлю собі це запитання, але відповіді на нього, на жаль, не маю... 

– І, звісно, не можу запитати Тебе про футбол. Як підтримуєш форму в час, коли футбол тимчасово на паузі? В якій команді плануєш продовжувати футбольну кар'єру?
– Бігаю постійно з пацанами в «дир-дир» у Брюховичах. Тепер я можу бути перезаявлений за будь-яку команду. Однак, схоже, що мене списали з обласного рівня, нікуди не кличуть... Жартую (посміхається – ред.).

Поки були паузи, я усвідомив, що не готовий приділяти так багато часу спорту, як раніше. В мене син росте, робота. Я впевнений, що ще гратиму у футбол, але, напевно, лігою нижче, аби можна було без перешкод водночас приділяти увагу сім'ї і спорту. Головне – перемогти ворога й повернути мир в Україну.

На фото: Артур Теміров із сином Аміром.